Кому труд, а кому май, або Трудовий кодекс з нелюдським обличчям…
Анжеліка Комарова, "Свобода"
Майже рік тому депутати від фракції ПР Василь Хара, Ярослав Сухий і Олександр Стоян порадували трудящих проектом нового Трудового кодексу України, який не забарився бути прийнятим у першому читанні. Знаменно, що цей далеко не останній за своєю значущістю документ був настільки обійдений увагою популярних медіа, що грішним ділом закрадається думка: а чи не навмисне автори цього шедевру намагалися його приховати?
Мабуть, з турботою про "трудящі маси" його не рекламували, аби не псувати бадьорого трудового настрою виборців (адже саме ці два терміни дають точне визначення громадянам України: 1) трудящі; 2) виборці. Решту функцій, якби наші владці могли, викреслили б, як зайві. Тож між виборами, єврофутбольним ажіотажем, інфляцією, реакціями на чужі воєнні конфлікти, сварками в парламенті, склеюванням та розклеюванням коаліцій з коментарями статевого характеру тощо така дрібничка, як Трудовий кодекс залишилася майже непомітною. Наче та горілка в рекламі чи радіація… До цих вищеназваних національних атрибутів додався ще один: у вигляді проекту ТКУ. І якщо таки він буде затверджений у наступному читанні і почне діяти у такому варіанті, як пропонують регіонали, то це позначиться на сповненому оптимізму житті "маленького українця" (за цитатником президента).
Тож щодо реалій нового проекту ТКУ. З огляду на офіційну позицію авторів, Проект "пропонує визначити основні принципи й механізми реалізації передбачених Конституцією України трудових прав і гарантій працівників, створити належні умови праці й забезпечити захист інтересів працівників і роботодавців в умовах ринкової економіки".
І начебто все гарно: на Конституцію послалися, про захист інтересів працівників та роботодавців подбали… Але стоп. Про кого подбали більше, ось у чому питання. І тут не можна не помітити певної диспропорції.
Проект кодексу скроєний наче на замовлення роботодавця. В потилицю його лобістів дихають потужні легені бізнесу: це ті хлопці, які добре за себе вміють постояти, спробуйте лише їх образити - розтопчуть! Тож про цих "пригноблених" старим кодексом потурбувалися автори в першу голову. За новим проектом, їм буде дозволено ще більше, ніж раніше: зокрема, продовжувати на свій розсуд робочий день на підприємстві до 10 годин. Передбачена маленька умова, таким, знаєте, маленьким шрифтом, якого зазвичай не помічають незацікавлені сторони: за умови, що в якийсь там інший день робітники працюватимуть тільки шість.
Новий кодекс дозволить здійснювати погодинну тарифікацію праці. Це добре діє на Заході, а в нас вирішиться все по-українському, що може призвести й до зниження середньомісячного рівня заробітної плати. А надурочні роботи в обсязі понад 120 годин на рік? Хіба це не позначиться на здоров'ї, на передчасній "зношеності" робочої сили? А кому їх шкода: в нас же безробіття! На місце відпрацьованих прийдуть інші.
Щодо заробітної плати. В проекті не йдеться про обов'язкову індексацію простроченої зарплатні, яку "з'їла" інфляція. За чинним законодавством, якщо працівник не отримує зарплату лише два місяці, він має право звертатися до прокуратури, яка повинна порушити справу проти роботодавця.
За новим кодексом у суді треба буде надавати докази того, що зарплатню працівнику дійсно не платили. Враховуючи особливості ведення бухгалтерської документації на приватних підприємствах, довести невиплату буде нелегко.
Щось незатишно з цим новим проектом, їй-богу. Знайомлячись із цим дивним документом, почуваєшся, наче на уроці історії в радянський час, де розповідали про нещадну експлуатацію робітників капіталістами. До речі, у боротьбі за 8-годинний робочий день cвого часу "об'єднався пролетаріат усіх країн". Все таки ХХІ сторіччя, євроінтеграція, а тут - звіриний оскал капіталізму "наліцо". А як же хочеться трішечки цивілізації! Щодо останньої - про неї можна тільки мріяти. Гарантією цивілізованого продажу робочої сили є колективна угода, яка слугує ключовим інструментом захисту прав працівника, що входить до профспілки. Так от, колективна угода взагалі в законопроекті значиться як необов'язкова. Тож який роботодавець буде її підписувати у письмовій формі?
За довідкою Конфедерації вільних профспілок, "проект Трудового кодексу взагалі не містить понять звітування сторонами колективного договору про його виконання та відповідальності за його невиконання або порушення, замінюючи поняття відповідальності поняттям "розбіжностей між сторонами з питань виконання колективного договору", які мають вирішуватися через механізм колективного трудового оскарження. Відсутність у Кодексі цих правових інститутів може призвести до їхнього подальшого вилучення із ЗУ "Про колективні договори і угоди" в рамках його "приведення у відповідність" до ТКУ". Колективні угоди, в тому числі Генеральна та галузеві, не мають у проекті Хари - Стояна - Сухого статусу нормативно-правових актів, що створюватиме для держави й роботодавців можливість продовження практики ігнорування їхніх положень.
Неважко знайти в проекті й інші протиріччя з Конституцією України. Це стосується і такого оригінального бачення організації трудових відносин, як так зване ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ трудових відносин "нормативними актами роботодавця". Тобто йдеться про досить оригінальний спосіб на свій розсуд створювати свої власні норми. "По понятіям" - адже це суперечить статтям 5, 6 та 19 Конституції України та підриває базові основи демократичного устрою нашої держави, згідно яких встановлювати ОБОВ'ЯЗКОВІ для інших НОРМИ та ПРАВИЛА мають право лише ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ та МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.
У цікавий спосіб лобісти пропонують звільняти найманих працівників. Уявіть собі, що це буде зробити легко - попри незгоду профспілки, що діє на даному підприємстві! Треба сказати, що діючі профспілки й так закривають очі на всі неподобства, які відбуваються в колективах. Не звикати до того, що офіційні профспілки діють синхронно з подихом начальства. Але чому ж ми маємо жити з огляду на гірше, якщо цивілізований світ рухається шляхом покращення умов праці. Проект ТКУ, який ось-ось може стати діючим законодавчим документом, позбавляє профспілки можливості захищати своїх членів на етапі проведення службового розслідування. Тобто на момент оскарження законності звільнення у суді роботодавець матиме очевидні переваги перед звільненим працівником у вигляді документально зафіксованих висновків нібито колегіального, а фактично в односторонньому порядку контрольованого ним досудового розслідування.
А як живеться незалежним профспілкам? Вже сьогодні спостерігаються випадки простого позбавлення оренди приміщення цих самих незалежних, незручних, непотрібних начальству спілок, що ускладнює їх і без того непросту роботу.
За довідкою Конфедерації вільних профспілок України, "проект ігнорує рішення Конституційного суду України, яким гарантована РІВНІСТЬ прав профспілок у захисті прав працівників незалежно від того, чи є така профспілка стороною колективного договору, чи ні. Таким чином, роботодавці отримують можливість додаткового підвищення контролю над своїми працівниками шляхом віддання переваги підконтрольним їм або просто "більш покладистим" профспілковим організаціям.
Прикметно і те в новому проекті, що його автори придумали ноу-хау: вирішити загострення соціальних проблем у такий спосіб, як звільнення учасників страйку, визнаного незаконним. Не виключено, що скоро виникне ще один законопроект, який запропонує вважати усі страйки незаконними.
А з огляду на новий трудовий кодекс, страйків та інших форм громадського спротиву в країні має побільшати. Залишається сподіватися на здоровий глузд депутатів ВР: адже вони живуть в епоху наркотичної залежності від перманентних виборів. То ж MEMENTO MORE, шановні!
Джерело: газета "Свобода", №33 (397), 15 вересня 2008 г.
|
