Два штрихи до портрету

Артур ВЛАДАН, Київ

За час виборчої кампанії мешканці міст і сіл країни багато дізналися про своїх обранців минулого призову. Біда лише в тому, що ще більше, мабуть, таки лишилося невідомим. А шкода. Адже вибір непоінформованої людини не може бути свідомим. Коли обираєш навмання, помилки не минути. З огляду на присутність давно й сумно знайомих прізвищ у списках тих політичних сил, з якими Майдан пов'язував свої надії, яким вірив і які зобов'язані саме йому своєю щільною присутністю в житті країни, стає зрозумілим, що помилковість вибору запрограмовано відпочатково. Адже з усіх помаранчевих гілок вдалося уникнути інфікування вірусом “вчорашніх осіб” хіба що блоку ПОРА – ПРП. Загальна ж картина не надихає. Отож післявиборна реінкарнація вчорашніх з усіма їхніми “схемами”, “плямами” й справами, що дурно тхнуть, є, на жаль, надто реальною. Особливо це стосується регіонів, що лишилися заповідниками кучмізму в неушкодженому вигляді. Одним з них є столиця – Київ.

Те, що нинішнього мера Омельченка не можна допустити до влади на третій термін і стати таким собі місцевим “бацькою”, те розуміє будь-який не засліплений пропагандою киянин. Однак для решти хочу додати два маленьких штрихи до портрета головного “кришувателя” столичних воротил. Обидва вони про одне – про те, як вірити мерським словам.

Штрих перший: “як Олександр Омельченко,слова тримає”. Перед вами – перелік офіційно даних і зафіксованих у документах обіцянок мера, які він не виконав і не збирався виконувати.

1. Надавати пільгові кредити на освіту у вищих навчальних закладах. Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.1.

2. Вирішити питання щодо мораторію на зростання оплати за проживання в студентських гуртожитках. Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.2. Абзац 4.

3. Передати на баланс Національного авіаційного університету плавальний басейн “Альбатрос”. Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.3. Абзац 2

4. Розробити спільно з ВНЗ, студентською профспілковою організацією (О. М. Яцунь), структурними підрозділами Київської міської державної адміністрації програму “Студентський гуртожиток”. Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.4. Абзац 7

5 . Виділити Раді ректорів м. Києва для черговиків ВНЗ 200 квартир в будинках ЖБК. Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.2. Абзац 1

6. Щороку виділяти кожному ВНЗ по одній квартирі для соціально незахищених викладачів (30 квартир). Угода 2005-2008 рр. Пункт 1.2.3.

7. Знайду інвестора, який вкладе не менш ніж мільйон доларів у парк культури та відпочинку “Голосіївський”, і він здобуде колишню славу.

“Независимость”, 14.04.1999 р.

8. З Нового року метро піде від автовокзалу до “Теремків”. “Сегодня”, 26.11.2001 р.

9. Сприяти відведенню земельних ділянок молодим сім'ям для індивідуального житлового будівництва. Угода 2001-2004 рр. Пункт 1.12. Абзац 2

10. Забезпечити постійне нічне патрулювання території розташування студентських гуртожитків. Угода 2001-2004 рр. Пункт 1.15. Абзац 1

11. У 1999 році закінчимо будівництво готелів “Театральний” і “Лейпціг”. “Факт ы ”, 25.04.1999 р.

12. Ми маємо конкретний план – через чотири-п ‘ ять років, дасть Бог, Київського моря не стане. “Независимость”, 19.05.1999 р.

13. Забезпечити студентську поліклініку сучасним діагностичним обладнанням (МРТ УЗІ тощо). Угода 2001-2003 рр. Пункт 1.13. Абзац 2

Так мер тримає свого слова. Так він триматиме його й надалі. Я певен цього, оскільки на практиці знаю ціну слову “народного мера”. Адже брехня – спосіб його ставлення до будь-кого – від міської громади до окремого пересічного її члена. І тут – штрих другий.

Під час минулих виборів мера доведена до відчаю своєю житловою проблемою Діана Д. вирішила й собі балотуватися на мера. Шансів в неї не було. Однак у такий спосіб вона могла зустрітися з людиною – паном Омельченком, який не давав її сім'ї з чотирьох дорослих осіб приватизувати свою кімнату у вільній багато років “комуналці”. Тим більше, не давав він їй приєднати при тому належну їй за законом і теж вільну ще одну кімнату. ЦВК Діану Д. зареєструвало. Задум вдався. Вони, двоє кандидатів – чинний мер та інвалід-пенсіонерка – зустрілися. І мер самий (!) про всяк випадок (!) запропонував їй зняти свою кандидатуру. В обмін на приєднання кімнати. Вона погодилася. І навіть отримала від нього письмовий документ про дозвіл на приєднання.

Що вам казати далі... Діана Д. й досі живе в одній кімнаті напівзруйнованого будинку. А папірець зберігає як реліквію. Він пана Омельченка ні до чого, як виявилося, не зобов'язував. Усе було брехнею.